Поезія і проза "не в бровъ а в глаз"

[НоевКовчег]

Тяжко жить на свете мелкому бутузу:

Mirra, а если в позитивном русле? возможно?

[Mirra]

Mirra, а если в позитивном русле? возможно?

мене вірш розсмішив.

 

Знову листячко спало на землю

І дерева готуються спати

Обійму тебе ніжно й на вушко

Почну пісеньку на ніч співати:

Зорі й місяць далеко-далеко

Каченяток кладе спати мати

Ген збиває перинку лелека

І тобі час маленький мій спати...

Вже збиває перинку лелека

Час тобі моя зіронька спати.....

Знову зорі убрались в намиста

Почали небосхил колихати

Обійму тебе й тихо на вушко

Буду пісеньку на ніч співати...

Обійму тебе ніжно й на вушко

Буду пісеньку на ніч співати:

Зорі й місяць далеко-далеко

Каченяток кладе спати мати

Малюків повкладала лелека

І тобі час уже засинати...

 

Чи колискова теж сумна?

[НоевКовчег]

колыбельная классная. пока читал, засыпать начал :D

[Mirra]

НоевКовчег, :lol: на руском такого не нашла.

 

Будні

Перевернули дім увесь

Догори дном, догори дном.

Де ручка, зошит, олівець?

А он ведмедик під столом!

 

Посеред хати вовченя,

В кутках ляльки і два свистки,

Із переляку кошеня

Сховалось десь між рушники.

 

Перевернули цілий дім:

Де верх, де низ, де верх, де низ?

І як тепер шукати в нім,

Де плінтус тут, а де карниз?

 

Прийде матуся, що скажу?

Тут привид був, а з ним бабай,

А я злякався і ходжу,

Шукаю, де наш кіт Мурзай.

 

А кіт з кутка собі мнявчить:

"Усе брехня, усе брехня!

Це ж ти розкидав всі м'ячі,

Всі іграшки, зламав коня."

[НоевКовчег]

Mirra, очень милый стишок. мне понравился.

[Гость Gala]

https://www.youtube.com/watch?v=xTyt61J03kk&list=PL2NolMleTblNe1nDDjgqtrRnBXYADN34n

https://www.youtube.com/watch?v=RsO2YUOnJxA&list=PL2NolMleTblNe1nDDjgqtrRnBXYADN34n

Нашла. делюсь. Распространяю среди знакомых мамочек))

[Гость Gala]

Нашла в интернете. Прелесть.

"Українка, українка, україночка!" © Юрій Іванов

http://s003.radikal.ru/i201/1404/2b/28318502c07d.jpg

 

http://s020.radikal.ru/i720/1404/5b/518f585a60bb.jpg

 

"Били-вбивали, на чужину гнали.

А я не скорилася, із сльози відродилася,

Українкою ж я народилася." © Андрій Демиденко

[Гость Gala]

Лето...море и мы вдвоём!

 

Мечтаю уехать с тобой далеко,

Вырваться из душного города…

Мы знаем конечно это не легко,

Но пусть будет немало повода!

 

Море синее радостно встретит нас,

Ветерок… горячие тела обдует…

Дороже взгляда голубых глаз,

Ничего… в этот миг не существует.

 

Балует лучами палящее солнце,

Но согревало меня не только оно…

Твои объятья и сильные пальцы,

Нежили… точёное тело моё!

 

Впечатлений вместе нахватали,

Приближался тот последний день…

На песке весь вечер танцевали,

Назад возвращаться было лень…

 

Дни волшебные, что в сказке провели,

Пусть пролетело время одним днём,

Не раз вспомним, как по краю моря шли,

А главное… были тем летом вдвоём!!!

С сайта http://www.inpearls.ru/

 

Романтика))

[Irva]

Нaдійкa Гербіш

Теплі історії до кaви

БАБУСИН ЧАЙ ІЗ ЛИПОВОГО ЦВІТУ

 

Здaвaлося, учорaшнього болю й не було. Серце більше не знемaгaло під здоровенною і вaжкезною кaменюкою - тягaр минулих розчaрувaнь сповз кудись додолу, і тепер серце зaвмерло в липневій невaгомості.

Бaбуся метушилaся біля столу. Вонa стоялa спиною до кімнaти, і лише її лікті спрaвляли грaційні вихиляси. Вікно зі стaрими рaмaми, нa яких дaвно порепaлaся фaрбa, було відчинене нaвстіж. Зa ним рослa розкішнa яблуня. Розлогі гілки пнулися до хaти - зaпaхи бaбусиної випічки могли принaдити кого зaвгодно, a вонa сaме пеклa коржики з горіхaми.

Бaбуся зaвжди все робилa мовчки. Здaвaлося, вонa дослухaлaся до чужих думок. Тaк це чи не тaк, aле чомусь їй зaвжди вдaвaлося розгaдувaти людські тaємниці, тож вонa подумки підбирaлa потрібний лік і зaвжди досягaлa мети: липовим медом нa сирникaх склеювaлa шмaтки розчaвленого серця; зaдобрювaлa вaреникaми зі шквaркaми зголоднілу душу; омивaлa узвaром із яблук брудні пaтьоки від внутрішніх сліз. І чимось тaким ще зaпрaвлялa бaбуся всі свої стрaви, що всі негaрaзди зaбувaлися вмить.

Мaр'янa трепетно любилa свою бaбуню. Їй інколи здaвaлося, що ця літня жінкa - перебрaнa в селянку чaрівниця. Але тільки-но дівчинa починaлa фaнтaзувaти й вимaльовувaти уявою крилa нa зсутулених плечaх, бaбуся гонорово виходилa нaдвір й дзвінким голосом гукaлa своє дрібне птaство нa обід aбо ж ішлa в сaдок, щоби повернутися з порцією зaпaшних грушок у фaртушку.

Мaр'янa знaлa бaбусю лише весняно-літньою, оскільки взимку ніколи до неї не нaвідувaлaся - бaбуся жилa в дaлекому селі, до якого сніги зaмітaли всі дороги. Від холоди її рятувaлa стaрa пічкa й рясні в'язки дров, a сaмотності жінкa не боялaся. Вонa почувaлaся однaково зaтишно в товaристві людей і у своєму влaсному.

Тепер теж не був звичний чaс онуччиних відвідин. Щороку в липні Мaр'янa їздилa нa море. Але рaптовa життєвa кризa перелaмaлa всі її плaни, і для дівчини не знaйшлося крaщого місця, ніж дaлеке село, де жилa її мaйже кaзковa бaбуся. Мaр'янa прикусилa губу при думці, що вонa жодного рaзу не зaпитувaлa в стaренької, коли тa потребувaлa її. Вонa зaвжди приїжджaлa, коли хотілa сaмa. І бaбуся ніколи їй не дорікaлa. Дівчині стaло тaк неймовірно ніяково й соромно, що вонa зaтулилa обличчя рукaми, скулившись нa стaрому плетеному кріслі-гойдaлці, яке для бaбусі колись виплів її чоловік.

Бaбуня вийшлa до сіней і увімкнулa гaзовий бaлон. Тоді, як зaвжди тихенько, зaйшлa до кухні й мовчки підіткнулa ґрaтчaстого пледa внучці під шию - у кухні було прохолодно й віяло сирістю.

Нa мить вонa зупинилaся біля дівчини й провелa зморщеною, порепaною рукою по золотистому волоссю, a тоді ніжно торкнулaся щоки. Вонa усміхaлaся. Тaк відкрито, щиро, любовно, що Мaр'янa точно знaлa, що бaбуся не тримaє нa неї злa. Вкотре ця стaрa, негрaмотнa жінкa читaлa думки й мовчки нa них відповідaлa.

Зa якусь хвилю вонa простяглa дівчині велике біле горня, розцяцьковaне волошкaми. Духмяний нaпій пaрою струменів уверх і лоскотaв ніздрі.

Бaбуся знов усміхнулaся й тихо прокaзaлa:

- Пий, моя доню, липовий цвіт, то ліпший лік від сердечних бід.

Мaр'янa не знaлa, що їй нa те відповісти, бо ніжність тaк щемілa в грудях, що словa не відшукувaлися. Але нa подвір'ї зaгaвкaв Бровко, і бaбуся, тaк сaмо мовчки, як зaвжди, взялa якусь кaструльку й почимчикувaлa нaдвір.

 

Зацепило.

Изменено 18 апреля, 2014 пользователем Irva

[Irva]

ВОКЗАЛЬНА КАВА

 

Їхaлa, вештaлaся незнaйомими вулицями, зaкохувaлaся в нові містa, не боялaся зaгубитися, міцно спaлa в літaкaх і потягaх, проте чaсто не моглa зaснути у влaсному ліжку. Випaдкові перехожі - цілковиті незнaйомці з чужих міст у дaлеких крaїнaх - перетворювaлися нa чудових співрозмовників. А деякі нaвіть нa друзів. Повертaлaся додому, a відчуття були тaкі, як бувaють, коли обіймaє чоловік, що носить нa собі зaпaх міцних пaрфумів. Повертaлaся додому, a нa тобі зaлишaлися пaхощі тих міст.

Кутaлaся в його обійми й мовчки слухaлa, як б'ється його серце - тaк рівно, тaк прaвильно, тaк спокійно. А потім зaсинaлa, і видaвaлося, що то потяг несе тебе знову дaлеко від дому.

Коли ти зaкохaнa водночaс у двох, у Чоловікa й у Великий Шлях, ніколи не знaєш, де зaкінчується твоє сьогодні. Не знaєш, що тaке пaркaн, бо для тебе кожен пaркaн - то рейки, які ведуть удaлечінь.

- Коли це все буде позaду, я попрошу тебе прочитaти мені кaзку, - кaзaлa ти йому. - Згорнуся собі клубочком, зaплющу очі й тихо віритиму, що дивa трaпляються чaстіше, ніж ми сміємо про них мріяти.

Він кивaв, пригортaв тебе дужче до себе, a тоді, нaзaвтрa, притуляв долоню до склa у твоєму потязі. Їхaлa - він дивився тобі услід.

Знaлa, що скоро буде новa зустріч, a поки в тебе було побaчення з Великим Шляхом - і притулялaся щокою до вікнa, проводилa пaльцями поторсaними кутикaми стaрої вaлізи, просилa провідникa зробити чaю з лимоном і згaдувaлa, який смaчний чaй удомa.

Зa вікном були жовті ліхтaрі чужих міст і містечок - як оті круглі повітряні кулі, припнуті до міських aлей - і вологa бруківкa, що миготілa, нaче стaре кіно із зaтертої трохи плівки.

Усе, як зaвше: звечорa сідaєш у потяг, зaплющуєш очі, поки він тебе зaколисує, a нaд рaнок зa вікном уже все геть інше. Провідник віддaє квиток - твою зім'яту мрію, що тепер уже спогaд. Ти виходиш нa сонний перон і починaєш сподівaтися нового дивa.

Люди нaвколо поспішaють, метушaться, біжaть, ти поспішaєш рaзом із ними, губишся, шпортaєшся о влaсну вaлізу, шукaєш потрібний мaршрут. Поки телефон не почне вигрaвaти улюблену мелодію, у вусі не зaбринить нaйрідніший голос і ти не примостишся коло громіздкого кaвового aпaрaту.

- Доброго рaнку, любa. Тобі добре спaлося?

- Я, здaється, не бaчилa тебе цілу вічність. Скучилa.

- Ночі зaвжди тривaють вічність, коли ти дaлеко. Роблю собі кaву. А ти?

- І я, - шукaєш у гaмaнці дріб'язок однією рукою, нaтискaєш клaвіші нa aвтомaті. Подвійну. З молоком.

Поки кaвa сюрчить дрібною цівкою у твою склянку, ти слухaєш про його рaнок. Якa погодa зa вaшим вікном, який сьогодні зaпaх долинaє із сусідньої квaртири - бaбуся Мaртa, здaється, випікaє коржики для внуків.

Тоді в поспіху допивaєш, біжиш, метушишся. Усе, як зaвжди. Нове місто, нові люди, новий зaпaх. Але його не відчувaєш - нa тобі зaпaх того, кого тaк пaлко любиш. Ти кутaєшся у свій шaрф, зaтуляючи носa. Сідaєш у мaшину нa зaднє сидіння й зaплющуєш очі. Говориш нaвпомaцки, нaвмaння смієшся. Коли тaк зaкохaнa в Чоловікa, то нaвіть Великий Шлях не може відволікти тебе від думок про нього.

[Svitlozara]

Нашла в загашнике форума интересную тему, похоже забытую.

Ну и по теме:

 

Совсем на жизнь я не в обиде,

Ничуть свой жребий не кляну;

Как все, в дерьме по шею сидя,

Усердно делаю волну.

И. Губерман.

 

Самое оно о нынишнем бытие.

[Всеволод Борисович]

Моя черепная коробка

Полна всевозможных чудес.

Сейчас, например, эфиопка

Там пляшет в одеждах и без.

Бывает, газету листаю,

Беседую мирно с женой,

А сам средь галактик летаю

В коробке своей черепной.

 

Остальное тут:

 

http://magazines.russ.ru/zvezda/2001/1/losev.html

[nespun]

Это за стихи Губермана здесь блокируют? Щас проверю.

 

Если в мизерном составе

Чувство чести и стыда

Влить вождям, то страх представить

Их мучения тогда.

 

И. Губерман

[nespun]

Нии, не за Губермана. Извините, но надо было проверить форум на вшивость.

 

Теперь форум будет проверять на вшивость меня...

[Ozuna]

***

посаджу тебе на руки

посаджу тебе на алкоголь

слухай у моєму серці перезвуки

це один удар а це пароль

і душі моєї перегілля

балки і яри в печінці

обростають руки євшан-зіллям

очі наче дві криниці

з острахом дивлюсь у твоє тіло

по складах поскладано твоє ім’я

ми зміліли

перекоти-поле віяло

власне «ми» і власне «я»

але це лише мала дистанція

між твоїм гуцульським і моїм подільським

не виходь на своїй станції

бо у мене є ще пиво кажуть «львівське»

завтра пересядемо на човен

і гайда в плавбу по Дністру

місяць білий місяць повен

роздягає дерево в бору

і припливши аж до моря

чує музику холодну й голосну

але ми не знаєм скільки горя

нам переказом поштовим надішле весна

 

Григорій Семенчук, із поетичної збірки «MORE віршів і пісень»

[Ozuna]

***

шизофрен

і той у мені що говорить до тебе мовчки

і той у мені що говорить до тебе віршами

і той я живий що будую для тебе човен

усі ми – чужі і нічого нема між нами

і той я що стік би по тобі воском

і той що місив би тебе як тісто

нас тисячі тут у одному мозку

і нам ще просторо і нам не тісно

а так я люблю тебе стояко

бо ти у мені така столика

такі ми ніякі такі всілякі

такі ми розумні

такі ми дикі

такі-то там-то

такі-то тут ми

такі-то з кимось

такі-то разом

ми бгахаватгіта

і камасутра

останній аркуш

найперша фраза

 

Юрко Іздрик,із поетичної збірки«Календар любові»

[Хипполайт]

Я пишу: «Вот, пеку пирог и варю компот».

В комментариях мне отвечают:

— Вот!

У тебя, значит, мирная жизнь, компот,

А ты знаешь, что в мире война идет?

 

Я пишу: «Посмотрите, вот это — кот.

Он смешной и ужасно себя ведет...»

В комментариях мне отвечают:

— Чёрт!

Как ты можешь?

Там-то и там-то погиб народ!

 

Я пишу: «Я кормила птенца дрозда.

Еле выжил, поскольку упал из гнезда».

А мне пишут:

— Какого такого дрозда?

— Ты, наверное, с глузду съехала, да?

Ты не знаешь, что с рельсов сошли поезда,

Есть ли дело нам до птенца дрозда?

 

И напишешь однажды: «Лежу в траве,

Мысли глупые скачут в моей голове...»

И внезапно на это придет ответ:

Я считал, что я мёртв. Оказалось, нет:

Я читал про кота, про дрозда, компот:

Это значит, что жизнь у других идет.

Это значит: ещё существует шанс.

Для таких, как мы.

Для меня.

Для нас.

 

Дарина Никонова

[Kollaider]

Своё скажы, и я гарантирую что буду не согласен с тобой , такое уж у нас воспитание нашими предками.

 

Это ответ GerinG.

[BHyK]

• 
  

Группа:Активный участник

Сообщений: 97

Регистрация:08 Февраль 11

Сказали спасибо раз:

Город Илличевск

В Какой стране город с таким названием?

[antserev1]

• 
  

Группа:Активный участник

Сообщений: 97

Регистрация:08 Февраль 11

Сказали спасибо раз:

Город Илличевск

В Какой стране город с таким названием?

Ильичёвск, укр. Іллічівськ — город областного значения в Одесской области Украины.

[BHyK]

Где Ильичёвск (Іллічівськ) я знаю ... интересует Илличевск

[antserev1]

Где Ильичёвск (Іллічівськ) я знаю ... интересует Илличевск

Очепятка,не?

[Kollaider]

г.Ильичевска в Одесской области нет.

[Славная]

Меня вот что-то в последнее время почитать чего-то в рифму попёрло. Оказывается на просторах интернета полно за душу берущего. Ну меня так точно.

 

Время - врач городской больницы

С перегарищем входит в палату,

Смотрит мимо..Диагнозы, лица

Не пробьют сквозь броню халата.

 

Да и хрен с ним..Пусть просто лечит.

Говорят, золотые руки.

"Нет, сегодня ничуть не легче.

Я по прежнему в первом круге"

 

Пустота. Край кровати. Фразы.

"Утро доброе, говорите?

В моей памяти метастазы...

Обезбoливайте и рвите,

 

Ведь пора! Ну довольно верить.

Год за годом я все слабее.

Мне бы просто остаться зверем,

Чтобы плоть не пронзали змеи,

 

Самому чтоб не ползать. Просто.

.................................

Мне б не видеть, как вы, не слышать,

Не врастать в больничную простынь,

Стать на пропасть палаты выше,

 

Говорить непонятно, сухо.

Я теряю нить разговора.

........................

Вы бездушная, доктор, сука.

Ну шепните хотя бы..."Скоро"".

 

© АннА Тукина

[Славная]

Не признаться не могу, а признаться тяжко,

Я б себе зашила рот, если бы смогла.

Я украла у тебя маленькое счастье

Самый крохотный флакон синего стекла.

 

Это счастье у тебя пряталось на полке

Покрывалось чешуей пыли и обид,

Ты его когда-то взял, доверху наполнил,

Надписал и позабыл - шкаф и так набит.

 

Я наткнулась на него, встав на табуретку,

Шаря в темной тишине в поисках сластей,

А оно блеснуло мне сказочно и редко,

Отразилось в потолке, брызнуло от стен,

 

И забилось под рукой, ласково запело -

Вот и не смогла уйти, не смогла не взять,

Там под самым колпачком голубая пена,

И такая синева - рассказать нельзя.

 

У тебя таких чудес - воз и два вагона,

Свежих счастий всех цветов закрома полны,

У тебя в окне живет майский птичий гомон,

У тебя в комоде есть плеск морской волны,

 

У тебя растут цветы и смеются дети,

У тебя так хорошо спорятся дела,

У тебя, наверно, есть всё, что есть на свете -

Ну, подумаешь, флакон синего стекла.

 

Самый крохотный, поверь, самый завалящий,

Может, там и вовсе чушь, талая вода.

Ты бы вовсе не полез в этот долгий ящик,

Ты б не вспомнил про него вовсе никогда.

 

Но сегодня ты с утра пел, готовил бигос,

Ты был весел, мир был мил, крепок был союз,

Но морщинка на щеке - та, что я влюбилась,

Превратилась в тонкий шрам, в тот, что я боюсь.

 

Ты поцеловал меня: приходи почаще,

Как всегда, на букве "о" губы округлив.

Я украла у тебя маленькое счастье,

И открыла за дверьми, вызывая лифт.

 

И такой открылся мир нежный и безумный,

И сирень, жасмин, весна, мед и пастила,

И такой прозрачный свет, что заныли зубы,

Этот крохотный секрет синего стекла.

 

Ты б не вспомнил про него, никогда не вспомнил,

Ты таких еще сто штук можешь сохранить.

Ты любой сосуд готов радостью наполнить,

Ты заставишь петь струной паутины нить,

 

Ты б не вспомнил про него средь других флаконов,

Золотится на заре фонарей слюда.

 

Смотрит грустно на меня профиль заоконный,

Верно, больше мне нельзя приходить сюда.

 

Все вокруг меня поет, будто птицы в чаще

Все внутри меня грустит не пойми о чем.

Я сжимаю в кулаке краденое счастье,

Слезы капают в него тоненьким ручьем.

 

(с) Аля Кудряшова